Історії ветеранів: Андрій Бурдяєв, після бойових дій у Донеччині, повернувся до рідного підприємства.

Кожна історія ветеранів є вражаючим прикладом стійкості та відваги українців під час війни, але це також піднімає важливе питання — реінтеграція ветеранів у суспільство залишається значним викликом. Процес реінтеграції має бути не лише матеріальним, а й моральним. Люди повинні знати їхні історії, усвідомлювати, чому вони заслуговують на повагу і підтримку. Ветерани пожертвували частиною себе заради спокою й безпеки інших, і суспільство повинно прийняти їх з вдячністю, не змушуючи адаптуватися до нової реальності самостійно. Для цього потрібна спільна робота держави, бізнесу та громади: створення програм підтримки, працевлаштування, психологічної допомоги та просвітницьких кампаній. Як показує досвід таких компаній, як Ferrexpo, які надають підтримку своїм співробітникам-ветеранам, такі ініціативи можуть змінювати життя і допомагати людям відчувати себе потрібними.

Історія ветерана Бурдяєва: доброволець, що пережив пекло і повернувся

Ольга Капоріна – вчителька фізики з школи №3 міста Горішні Плавні, ділиться важкими моментами війни, що змінила її життя та життя її родини. Коли війна увірвалася в її життя, Ольга відчула холод страху і невизначеності. Її чоловік, Андрій, працівник Полтавського гірничо-збагачувального комбінату, відразу вирішив стати добровольцем. Цей вибір вразив її, але також викликав гордість і віру у силу родини.

Рішення стати добровольцем Андрій Бурдяєв прийняв без жодних сумнівів. Незважаючи на вагання дружини, яка намагалася його зупинити, він твердо вирішив стати на захист України. "Якщо не я, якщо Федя чи Вася не ті, то хто тоді?" — ці слова стали його внутрішнім аргументом. Пройшовши навчання сапера, він потрапив у найгарячіші точки фронту: Лисичанськ, Соледар, Білогорівка.

На фронті Андрій пережив пекло боїв під Соледаром, витримуючи постійні обстріли та холод. Серед безперервних обстрілів і виснажливих днів окопного життя Андрій і його побратими трималися завдяки злагодженості, підтримці один одного та гумору. Історії про бойового кота Васю, що пережив контузію, чи про мишу на ім’я Петрович, яку рятували від загибелі, стали промінцем світла в ті похмурі дні.

Важливу роль у житті Андрія під час війни відіграла підтримка рідного підприємства. Полтавський ГЗК Ferrexpo постійно надсилав необхідне спорядження: від теплих черевиків до якісних аптечок. Андрій згадує, як ці речі викликали справжнє захоплення у його побратимів, оскільки кожна деталь допомагала вижити в умовах фронту.

Ольга також не залишилася осторонь боротьби. Її учні, колеги зі школи та рідний комбінат підтримували родину: збирали кошти на необхідне для фронту, організовували благодійні ярмарки, передавали спорядження. Її школа стала не лише місцем роботи, а й опорою, яка допомогла впоратися з викликами.

Повернення та реабілітація: як ветеран Андрій Бурдяєв повернувся до цивільного життя і роботи

Повернення Андрія після 16 днів безперервних атак стало справжнім дивом, яке в родині пов’язують з Божою милістю. Рідні обійми, радість колег та навіть випадкова зустріч із жінкою, чоловік якої ще воює, подарували Андрію відчуття миру, якого так бракувало. Особливо теплими були слова дружини, яка разом з ним пройшла всі тяготи: "Ти мерз — мерзла і я. Ти не спав — не спала і я".

Повернення Андрія додому супроводжувалося складною реабілітацією, але завдяки підтримці Ferrexpo, яка організувала не лише медичну допомогу, а й сімейний відпочинок, чоловік зміг повернутися до праці. Для Ольги ця допомога – приклад того, як важливо забезпечувати надійний тил для тих, хто воює.

Історію цієї родини варто почути, адже це розповідь про вибір залишатися вірними своїй країні, підтримувати рідних і долати всі страхи на шляху до перемоги.

Андрій Бурдяєв — людина, яка з дитинства звикла долати страхи та відкривати нові горизонти. Екстремальні захоплення, такі як стрибки з парашутом, підготували його до випробувань, які принесла війна. Проте ніщо не могло підготувати його до вибору, який виник перед ним у лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення.

Окремою вдячністю Андрій відзначає волонтерів та українців, які не припиняють допомагати. Малюнки дітей, що прикрашали стіни бліндажів, чи солодощі, які потрапляли в посилки, додавали сили йти вперед.

Історія Андрія та Ольги — це оповідь про єдність, відвагу та людяність, які допомагають вистояти у найважчі часи.